Тобі п’ять. Ти ще не знаєш, що це таке — метелики внизу живота, тому що не просто не читала жодного жіночого роману, та й самі ці романи ще не написані і це смішне словосполучення не придумано. Та й тобі самій потрібен ще щонайменше рік, щоб навчитися складати літери в слова без допомоги дідуся і самостійно подолати перший, поставлений ним же рубіж – прочитати «Курочку Рябу».

Звичайно ж, ти знаєш цю казку напам’ять і з виразом можеш її розповідати всім, хто готовий у сто сороковий раз слухати про страшну долю яйця, але показово спотикатися на складах, ніби читаєш – треба ще навчитися.

Обов’язково треба – тоді тебе поведуть кататися на канатну дорогу! Ви так домовились. І там — у небі — буде ось це дивовижне відчуття, коли трохи стискає внизу живота і якесь тепло розходиться по всьому тілу, ти не знаєш що це, але кабінка здригається разом з тобою.

Тобі 17. Ти мчиш на Французький бульвар і спускаєшся до моря замість уроків! Такий теплий видався травень, що засмагнути на випускний сам бог велів. Ти ще нічого не знаєш про шкоду засмаги і тобі явно не до досліджень із їхніми висновками! Хвилює лише одне: біла сукня буде дивовижно виглядати у поєднанні з твоєю мідного кольору шкірою. Адже ти з років 12 відчуваєш ці ковзні мокрі погляди, що ледве затримуються в районі трохи більших, ніж у однолітків, грудей, і тобі подобається це відчуття тепла, що поколює, що розходиться по всьому тілу.

Канатна дорога несе тебе в небо, де у фантазіях вже є місце будь-яким метеликам. Сам смішний вираз все ще не придумали, але кабінка здригається разом з тобою.

Тобі 35. Вже багато разів придумали і написали про метеликів унизу живота та в інших органах – частіше в’язко та нудно. Вже кожен жіночий глянсовий журнал розклав їхнє виникнення та недовге існування. Ти сама давно навчилася керувати власними, і не лише в означених місцях. Навіть іноді пускаєш їх погуляти на їхнє ж задоволення. Їм подобається, тобі також. Ви знайшли свою гармонію, хоча пошуки були болючими. І те тепло, що обволікає, розходиться по всьому тілу, давно має пояснення: воно точно — не метелики!

Вже маленька ручка міцно тримається за твою руку, і ви разом йдете на твою канатну дорогу!

Ось як відчути, що він відчує — твій маленький син? І не так вже важливо це стискання внизу живота, але кабіна звично здригається разом з тобою.

Тобі 45. Ти, як і раніше, боїшся схоплюватися на підніжку, як і в свої п’ять, але в тебе виходить і цього разу. Ти згадуєш, стільки було всього смішного в цих кабінках, на цій Трасі здоров’я, на цьому пляжі, і на твоєму Французькому бульварі, і під твоєю Мавританською аркою! І різко повертаєш голову, обертаючись на уривки фраз, що долітають:

— Ну чому я не можу сама туди піти? – Запитує в серцях дівчинка років 15 з сусідньої кабінки.

— Бо я знаю, що там може бути! – Спокійно і холодно відповідає їй, мабуть, її мама.

І ти посміхаєшся. Коли з вітром на “ти”, з небом на “ти”, навіть на “ти” зі своєю канатною дорогою, але цього не хоче зрозуміти твоя мама – метелики зазвичай влаштовують бунт. Адже ти знаєш це, знаєш, але сама не можеш заснути, поки ключ не повернеться в замку і твоє дитя не кине з порога:

— Ви спите? Рибка у гнізді! Мамо, ми сьогодні каталися на канатній дорозі – було круто! І катали без грошей, прикинь! Вранці розповім.

— А може, завтра теж поїдемо покататися? А? – Крізь сон додає чоловік.

Але кабінка здригається, перетворюючи сон на реальність — твою реальність. І ти за звичкою здригаєшся разом з нею.

Змінюється все, але завжди одне – твоя канатна дорога! З метеликами внизу живота.

А чи ви давно каталися на канатній дорозі? Може настав час поганяти метеликів? Ви бачили, скільки їх на квітах біля пляжу та біля канатної дороги?! Беріть дітей, онуків, сачки та ай-да! Знав би мій дідусь про мої відчуття, те ще питання — яку за обсягом Курочку Рябу довелося б мені читати)))